Коронарне шунтування 69-річній Людмилі Кутенко із Дніпра зробили у понеділок, а в суботу жінка вже була готова виписуватися з лікарні, більше того – лікарі дозволили їй того ж дня їхати поїздом-експресом зі столиці до рідного міста.
На те, що в її стані операція на серці і перші дні відновлення пройдуть настільки добре, Людмила Йосипівна навіть не сподівалася. Довгі роки хвороби, два інфаркти і важкі кількагодинні напади стенокардії ледь не щодня виснажили жінку і фізично, і психологічно.
Ситуацію ускладнювало те, що у пацієнтки виявили порцелянову аорту, тобто стінки цієї головної судини організму були вкриті відкладеннями кальцію, через що вона стала крихкою і вразливою, як порцеляна. У такому випадку #коронарне_шунтування – здебільшого рутинна для сучасної кардіохірургії операція на серці – стає і складним, і ризикованим втручанням. Але, на щастя, у Людмили Йосипівни все пройшло успішно. І лікарям навіть вдалося зробити все мініінвазивно – не розрізаючи грудну кістку, а зробивши міні-доступ менше 8 см між ребрами.
«Усе почалося у 37 років. Уже тоді в мене був високий холестерин»
Про те, що у неї високий холестерин, і це, скоріш за все, спадкове, жінка дізналася під час вагітності. «Мене поклали на зберігання. І так трапилося, що в лікарні не було дзеркала, і я кілька місяців не знала, який маю вигляд. А коли виписалася додому, подивилася на себе і обомліла: на очах було повно ксантом – новоутворень жовтуватого кольору, які з’являються в місцях, де в людини тонка шкіра, у результаті порушень ліпідного обміну, тобто коли високий холестерин», – згадує пацієнтка.
З того часу почалися і проблеми із серцем. «Пам’ятаю, що вже тоді важко було піднятися угору вулицею, коли несла коромислом два відра з водою у будинок бабусі. А далі ставало все гірше і гірше. Зрештою у 42 роки поставили діагноз “ішемічна хвороба серця“. У 48-м стався перший інфаркт, у 51 рік – другий. І якщо після першого я доволі швидко відновилася, то після другого вже ледве виходили мене. Через кілька років дійшло до того, що без таблетки нітрогліцерину я не могла пройти і 50 метрів. Був такий страшний біль, особливо ночами, що насилу терпіла. Не могла ні лежати, ні сидіти. Вставала посеред ночі коло столу, нахилившись вперед, і так стояла довгі хвилини, поки біль не стихав», – розповідає Людмила Йосипівна.
А потім їй пощастило6 знайшлася лікарка, яка підібрала настільки ефективне лікування, що зовсім зникли нічні болі, стало легше ходити і вже не треба було приймати по 20 таблеток нітрогліцерину щодня. Але головного – обстеження стану судин, коронарографії, яка б показала, що високий холестерин зробив свою чорну справу і судини серця вже забиті атеросклеротичними бляшками, – жінка так і не зробила. Хоча лікарі наполягали. «Побоялася. Розсудила так: якщо не знатиму, що в серці катастрофа, все буде більш-менш нормально, а тільки-но дізнаюся, боятимусь жити», – зізнається пацієнтка. Таке затягування було помилкою. Й атеросклероз, й ішемічна хвороба серця прогресували. Напади стали нестерпними: продовжувалися по три–чотири години, і біль не відступав навіть після прийому медикаментів.
«Коронарне шунтування – єдине, що може врятувати ваше змучене серце»
Зрештою лікарі та рідні умовили Людмилу Йосипівну на коронарографію. Результат обстеження: у двох місцях судини серця були закриті атеросклеротичними бляшками на 100 %. Вихід один – коронарне шунтування. «Порадили звернутися до кардіохірурга Олександра Бабляка у Центр кардіохірургії “Добробут“, оскільки він має досвід кардіохірургічних втручань у пацієнтів із порцеляновою аортою. А ця патологія дуже ускладнювала проведення операції у мами», – розповідає син пацієнтки.
Через порцелянову аорту лікарі навіть не змогли без дообстеження вирішити, чи можна у випадку Людмили Кутенко зробити багатосудинне коронарне шунтування міні-інвазивним способом. «Уже понад півтора року ми проводимо багатосудинне коронарне шунтування через невеликий, менше восьми, а часто навіть менше п’яти сантиметрів, розріз між ребрами. Тобто зовсім не чіпаємо грудну кістку, у результаті чого сама операція на серці стає менш ризикованою і менш травматичною, а період післяопераційного відновлення скорочується у кілька разів. Але через порцелянову аорту був ризик того, що Людмилі Йосипівні доведеться робити стандартне втручання – через розріз грудини. На щастя, цього не сталося, і мініінвазивна кардіохірургія знову продемонструвала широкі можливості», – говорить кардіохірург Олександр Бабляк.
Пацієнтка ж навіть плаче від радості: «Я вже так намучилася за ці десятки років! Можливість зробити все мініінвазивно і легше перенести операцію – для мене як подарунок Бога. Дуже надіюся, що з часом матиму кращу якість життя. Принаймні не буде таких виснажливих нападів і болю. Лікарі кажуть, що зробили все, що треба. Тож шанси на покращення високі. Трохи прийду до тями і приїду в цю ж клініку лікувати сонні артерії, бо через високий холестерин у мене забиті атеросклеротичними бляшками не тільки судини в серці, а й по всьому організму. Сонні артерії перекриті вже на 75 %. Отакі страшні наслідки у порушень ліпідного обміну, до якого більшість людей ще ставиться легковажно. До речі, часто високий холестерин – це спадкове, як і в мене. Передалося від мами. Якби ж я більш серйозно поставилася до цього 30 років тому…»
