Медицина, хірургія – мистецтво, а не ремесло і не ритуал. Як навчити цьому інтернів?

Розпочинаємо амбітний проект – підготовку лікарів для кардіохірургії. Чому ми це робимо і якою, на нашу думку, має бути хірургічна школа в Україні? Одразу скажу: вітчизняна система підготовки хірургів потребує трансформації – її парадигма не змінювалася з часів Союзу. Тема – гостра й актуальна, над реформою працюють, результат прийде. Основне в реформі - чітка картинка майбутнього в сфері медичної освіти та післядипломного навчання.

 

Тому, кілька слів власне про поняття «хірургічна школа», і якою вона є в ідеальному вигляді. У хірургічної школи три складові – практика, наука і навчання. Практика - означає, що є клініка експертного рівня, де використовуються ефективні методики хірургічного лікування, а лікарі клініки стали авторитетом для колег. Наука - це розробка, впровадження та доведення на основі об'єктивних критеріїв, що методики, які використовуються в клініці, мають переваги над іншими. Навчання - це підготовка кадрів. Якщо в медичній установі розвиваються ці три напрямки – лікування, наука, навчання, – мова фактично про хірургічну школу. А тепер головне – чому вона має навчити майбутнього лікаря.

 

Не копіювати чиїсь методи, а розуміти, що ти робиш; осмислювати кожну дію, а не бездумно повторювати за кимось. Можна малювати розмальовки зроблені художником та наносити ним створені кольори, але від цього художником ти не станеш. Оскільки не розумієш головного, як створити картину. Хірургічна школа має навчити тим принципам, використання яких у щоденній праці стане запорукою ефективності лікування незалежно від того, яку методику обрано. 

Молодий лікар, який приходить у хірургічну школу, не повинен прагнути скопіювати свого вчителя у всіх хірургічних діях, а в першу чергу, зрозуміти для чого ці маніпуляції виконуються і що буде, якщо їх уникнути. Я відвідував різні кардіохірургічні центри та інколи бачив зайві "ритуали" в діях хірургічної бригади, які залишилися з часів заснування центру чи відділення, а це десятки років тому. Чи можна назвати "ритуали" хірургічною школою? Ні. Це якраз є неосмисленне застосування маніпуляцій, які були важливими колись і не мають значення сьогодні. Наприклад, при використанні операційної плівки на рану не потрібно додатково періодично обробляти її  антисептиками в ході операції. Але цей "ритуал" залишився з часів, коли операційної плівки не було, і шкіру пацієнта періодично обробляли, щоб знешкодити бактерії, які є в її порах чи залозах. Або, наприклад, скільки зайвих рухів було розроблено для профілактики повітряної емболії під час операцій на серці! 30 років тому не було черезстравохідної ехокардіографії, щоб побачити де накопичується повітря в камерах серця і як його ефективно видалити.

Отже, перше правило - ніяких бездумних "ритуалів"! Всі дії мають бути осмислені та логічні. В цьому є цінність хірургічної школи.

 

 

Хірургічна школа має показати елементи, які допоможуть молодому лікарю розкритися, а не засаджувати у канони, обмежуючи подальший розвиток. Цікаво провести паралель між медициною та бойовими мистецтвами ) Свого часу у Брюса Лі спитали, що він думає про школи різних бойових мистецтв. Лі відповів, що будь-яка школа з усталеними канонами заганяє талановитого бійця в рамки і заважає йому просунутися далі, розвинути свої здібності. Тим більше що з моменту, коли у ХХ столітті далекі подорожі стали доступними і з’явилася можливість обмінюватися досвідом та змагатися між собою, усі швидко зрозуміли – жодна зі шкіл бойових мистецтв не є ідеальною.

У медицині те саме. Можна роками вчитися в одному відділенні в одного вчителя і створити собі ідеальну картинку єдино правильних рішень. Але шляхи досягнення успішного результату в ході операції можуть бути різними. І для того щоб ти особисто зміг найкраще лікувати пацієнта, треба бачити різний досвід. Завдання хірургічної школи – показати тобі елементи, якими володіє саме вона, щоб це допомогло тобі розкритися. Наприклад, незважаючи на те що у нашому центрі молоді лікарі зможуть побачити весь спектр кардіохірургічних операцій, у тому числі складні багатокомпонентні і навіть унікальні втручання, ми націлюватимемо їх на обов’язкове продовження навчання в інших хірургічних школах.  

Тому, друге правило - вчи канони, але не зв'язуй себе ними навічно, бо цей шлях вірний, але не єдиний.

 

Хірургія – не ремесло. Це мистецтво, індивідуальний творчий процес. Гончар може день у день ліпити однакові горщики, займаючись ремеслом, а може – створювати шедеври, унікальні експозиції. У лікаря ж щоразу – шедевр, бо кожний випадок – унікальний, в кожній операції, тим більше складній, є елемент вимушеної творчості. Завчений ритуал і звичайне повторення рухів тут не спрацюють. Немає однієї універсальної методики, яка би підійшла всім пацієнтам. І чим більший твій досвід, чим більше у тебе варіантів, тим більш філігранно ти зробиш свою роботу, тим краще буде результат. Особливо якщо мова про такі високі компетенції, як, скажімо, мініінвазивна хірургія серця, де для досягнення мети треба максимально задіяти всі знання і навички, які якраз і дозволяють лікарю забезпечити пацієнту найкраще лікування.

Отже, третє правило - все індивідуально, чим більший твій досвід, чим більш він осмислений, тим більше шансів у пацієнта отримати оптимальний результат.

 

Програма підготовки кардіохірургів має тривати щонайменше шість років. Еефективність такої підготовки перевірена кількадесятилітнім досвідом розвиненої західної медицини. Диплом про закінчення медичного університету не робить з студента лікаря. Лікарем стаєш під час післядипломного навчання. Саме шість років триває післядипломне навчання кардіохірургів у найкращій у світі англосаксонській системі підготовки медичних кадрів.

В Україні спеціалізація з кардіохірургії офіційно триває… шість місяців! Нонсенс. Всьому потрібен час, навіть геніальним учням потрібний час, щоб побачити всі проблеми, які можуть виникнути в їхній практиці. І кожний інтерн, який прагне стати гарним спеціалістом, має прокладати свій декількарічний шлях самостійно. На жаль, у такого самостійного пошуку знань можуть бути небажані наслідки. Наприклад, інтерн залишається на кілька років в одному відділенні, де зміг працевлаштуватися, бачить тільки якийсь напрямок хірургії і не уявляє, які операції проводяться в сусідній операційній. У результаті отримуємо кардіохірурга, який протезує клапани серця, але безпорадний, якщо треба нашити шунти. Або, мануально вміє нашити коронарний шунт, але не розуміє, як доглядати за оперованим серцем після операції та не розуміє, яким пацієнтам потрібно робити операцію а кому - не потрібно. Фактично - однорукий та сліпий, бо водили його лише одною дорогою і вузьким коридором. 

Ми таких лікарів не будемо готувати. Наше завдання – зробити все, щоб спеціаліст після навчання в команді був повністю готовий до хірургічної роботи, яка чекатиме його за п’ять–шість років.

 

Головне правило під час навчання: безпека пацієнта – передусім. Хірургічна школа називаєтсья школою, але насамперед це - лікувальний процес. Інтерни у клініці – не для того, щоб ускладнити процес лікування. Вони для того, щоб, отримуючи знання від досвідченого лікаря, максимально допомагати йому лікувати пацієнта ефективно і швидко. Інтерни є ще однією ланкою контролю та отримання інформації в лікуванні пацієнтів. Сестринський моніторинг, різна слідкуюча апаратура, огляди лікарів - це базові складові в лікувальному процесі. Інтерни доповнюють цикл за формулою: взяв інформацію, маю намір діяти, узгоджую дії з лікарем. Більшість закордонних телесеріалів на тему інтернів в медицині відповідають дійсності, за винятком російського телесеріалу "Інтерни", там і серед лікарів нормальних мало.

Отже , інтерн - є такою ж необхідною структурную одиницею в лікувальній організації, як сестри чи лікарі. Клініка, в якій інтернів видно в палатах та на постах, зранку та ввечері, є університетською (навчальною) і за рейтингом, як правило, вище інших клінік. Значить, тут є чому вчитися, і вчитися круглодобово.

 

Ключові посади у системі підготовки лікарів мають зайняти люди, які здобули освіту вже по-новому. До розпаду Союзу наші медики не мали розкоші обмінюватися досвідом із провідними медичними центрами світу. І це наклало свій відбиток на розвиток і вітчизняної медицини, і організації системи навчання і спеціалізації, що є основою в формуванні хірургічної школи. Але якщо для підготовки нового покоління професійних прогресивних медиків 25 років вистачило, то для перегляду парадигми підготовки медичних кадрів чверть століття виявилося замало.

На даний час, лікар має пожиттєву ліцензію та категорію, яка залежить від кількості відпрацьованих років. Кількість відпрацьованих років є фактично єдиним об'єктивним фактом, який тяжко обійти чи підробити. Нічого дивного, адже задачею підготовки лікарів у Союзі було отримання пожиттєвої ліцензії, фінансування йшло на ліжко, а не на пацієнта чи послугу. Тому, якісний склад армії лікарів залежав від добросовісності самих лікарів та від системи покарань керівництвом. Плюс, добрі лікарі отримували часом подяку від пацієнтів. Погодьтеся, слабка основа для отримання довговідаленного результату в якості медицини. Прозорих механізмів для досягнення комфортного добробуту в особистому житті або планування свого професійного шляху в лікарів не було. А, будь-яке навчання є інвестицією в майбутнє, інколи, це - багаторічний тяжкий труд. Відсутність ясності майбутнього відлякувало одних, а відсутність нормальних зарплат та прозорих механізмів забирало можливість у інших. Формула "фінансуємо не ліжко, а послугу", іншими словами "фінансуємо не ліжко, а якісну послугу", змінює перспективи у молодих талановитих людей.

Аналогічно до "фінансуємо не ліжко, а послугу" ми змінемо оцінку медичних кадрів не за відпрацьованими роками, а за кількістю і якістю проведеної роботи, а оцінку підготовки кадрів не за місяцями і роками підготовки, а за виконаною роботою в ході навчання (найпростіший приклад з-за кордону - так званий "LogBook", в якій інтерни фіксують свою роботу з підтвердженням індивідуального штрих-коду пацієнта).

 

Суспільство, яке відповідально ставиться до свого здоров'я, а у нас цей тренд продовжується ), визначить саме: в якій лікарні потрібно отримувати послугу, яким медичним кадрам довірити догляд за своїм здоров'ям, якому медичному закладу довірити своє післядипломне навчання, і т.д. Благо, живемо в ХХІ столітті, інформації не бракує.

Share on Facebook
Share on Twitter
Please reload

Избранные посты

Мініінвазивна кардіохірургія, питання - відповіді

June 5, 2018

1/3
Please reload

Недавние посты