Поділюся враженнями після виступів в Америці та Європі.
У Канаді та США було фактично так: «Говори, якщо маєш що сказати. Коротко і по суті!» Фактично тобою ніхто не переймається, ніхто не розшаркується, навіть перед метрами. Сказав щось зайве чи необдумане, отримай здачу відразу, незалежно від того, новачок ти чи експерт. Статус, авторитет – поняття відносні, набуваються роками, втрачаються миттєво. Збрехав – вважай, тебе не існує. Одна культура, одні правила. Свобода рулить, у всіх є шанс, але банкрутство – страшний вирок. І всім байдуже. Таке ж і в медицині.
У Європі по-іншому. Більшість дверей закриті новачкам, хоч геніям, хоч аферистам. Немає часу сортувати, або, швидше, «покажи свою історію, рекомендації, покажись на очі перед тим, як ми дамо тобі слово». Водночас є надмірна толерантність до сумнівних тверджень. Причина цього – у багатокультурності. Італія, Німеччина, Франція, Бенілюкс, Польща – вони всі різні, приходиться толерувати емоційність одних, нарцисизм інших, неконкретність і т. д. Багатокультурність породжує селекцію на вході. Але й підвищену толерантність до тих, з ким приходиться жити, раз уже відкрили двері.
Тепер про те, що об‘єднує два континенти. І там, і там є певні стандарти, яким маєш відповідати, щоб отримати право на слово. Але мати право на слово й отримати слово – дві різні речі. Щоб отримати слово, ти повинен не просто відповідати стандартам, ти маєш перевищувати їх. Інакше яка мотивація тебе слухати? Конференції проводяться, щоб лікарі не розказували, що вони такі, як інші. Конгреси для того, щоб показати цілі і горизонти, куди потрібно рухатися, що буде завтра. Якщо ви заскочили в останній вагон поїзда, який їде, ваша історія мало кому цікава. Якщо ви є власником станції, куди поїзд прибуде через пару років, – ось що цікаве людям.
Відповідальність за те, куди їде поїзд, є неодмінним обов'язком тих, хто організовує конференції. І це відчуття відповідальності за те, що буде завтра, – та цінність, яка також об'єднує два континенти. Селекція на вході відбирає десь 25% від усіх абстрактів, які подаються для усних доповідей. Наукова цінність (без цього не буде права на слово) та цікавість для слухачів, напевно, є найважливішими критеріями відбору для доповідей. Іншими словами: поїзд повинен їхати до прогресу, і в ньому повинно бути цікаво і корисно.
Правильний відбір, селекція роблять конференції успішними, і відпадає потреба в «мочилові» псевдонаукових доповідей. Говорячи сленгом, «мочити» – типова традиція совка. Під час та в кінці сесії «чтєній» хтось один «главний» розказує, що добре, а що погано, і як треба жити «остальному совку». Зал дрімає і т. д.
Не потрібно забувати, що безпосереднім завданням організаторів конференції є відхилення псевдонаукових доповідей на етапі відбору, часом сліпим оцінюванням без відомостей про авторство. А основне завдання модератора (головуючого) – запитати думку більшості з тих експертів, які є в залі (не завжди в президії!), провести голосування pro i contra.
Повертаючись до нашого досвіду, скажу, що на обох континентах ми чули про те, що лідери почули нового в наших презентаціях. Що хотілося би дослідити далі, що готові сприйняти вже, що є реальним досягненням і т. д. Включно із запрошенням на live case і т. д. Ми дійсно є попереду в деяких питаннях мініінвазивної кардіохірургії, і крок за кроком ми стверджуємося в цьому тісному міжнародному професійному світі, відкриваємо двері і витираємо кордони. Наш успіх став можливий із двох причин:
1. Ми отримали результати, які базуються на інноваціях, які змінюють медицину на краще, які є масштабними не тільки в нашій уяві. І не зауважити їх у світі було не можливо, бо інновації не мають кордонів, їхня важливість не визначається країною чи посадою.
2. Є цінності на обох континентах, які зобов‘язують лідерів бути відкритими і об'єктивними до інновацій, що мають шанс змінити світ на краще. Інакше в цих людей просто немає шансу обіймати ці посади, адже від них залежить здоров‘я націй.
Тому, громадяни, вперед за майбутнім! Стандарти майбутнього – у наших і ваших руках! Якщо не знаєш, куди хочеш прийти, згодиться будь-яка дорога. І навпаки, маєш картинку майбутнього в себе в голові, готовий взяти відповідальність – вперед.
