Працюючи вже 2 роки на доброчинних засадах у групі експертів МОЗ за напрямком «Кардіологія та кардіохірургія», розумієш, що інколи легше збудувати систему заново, ніж реформувати стару. Фактично наші повноваження закінчуються в межах клінічних консультацій чи оцінки якості медичних розхідників, які йдуть на держзакупівлі. Однак, найважливіше питання для мене – як буде проходити запланована на 2020 рік реформа спеціалізованої медицини, до якої відноситься і кардіохірургія.
Отже, що є на даний час? Україна на першому місці у світі щодо смертності від серцево-судинних захворювань. Не в кожній області є центр/відділення, де оперуються вади серця. За сумарною кількістю операцій на серці Україна в декілька разів відстає від європейських країн і навіть від Казахстану, де у 2007 році пройшла успішна реформа галузі. І наша система організації медицини, яка дісталася нам у спадок від Союзу і вже працює 25 років, є відповідальна за весь цей негативний результат.
Чи справа тільки у фінансуванні? Ні. Визначальну роль відіграють принципи фінансування. В Україні тільки два кардіохірургічні центри отримують пряме фінансування з держбюджету через МОЗ, усі інші – опосередковано через регіональні департаменти охорони здоров’я ОДА (облздороввідділи) та інші джерела. Парадокс: держава у вигляді МОЗ вирішує проблему зниження смертності від серцево-судинних захворювань не шляхом комунікацій із виконавцями операцій (кардіохірургічними центрами/відділеннями), а шляхом комунікацій із посередниками (регіональними департаментами), які: 1) не лікують самі; 2) часто не орієнтуються у прогнозах, яких і скільки операцій вони (область чи місто) можуть зробити; 3) не відповідають за кількість та якість проведеного лікування. Тепер питання: «Як така система може бути ефективною?»
Інша ситуація в кардіохірургічних центрах, які мають пряме фінансування. Їх мало, і це, скоріше, виняток, ніж правило. Свого часу керівники цих інституцій спромоглися отримати (у народі – «вибити») окреме фінансування для свого закладу. Аргументи для цього могли бути різні, переважно виконувалася якась задача державного чи регіонального значення. Проекти виявилися успішними, інституція отримала гроші на розвиток, пішов набір і приплив кадрів, отримувалися ресурси для проведення роботи, і, як результат, установи із прямим фінансуванням добилися кращих результатів, які виділяються на загальноукраїнському, а деякі і на міжнародному рівні. Але є задачі одної інституції, а є задачі державного масштабу.
Так от, у регіонах департамент охорони здоров’я ОДА визначає, скільки йому треба отримати на область оксигенаторів, клапанів і т. д. У деяких регіонах немає відкритої кардіохірургії зовсім або внаслідок форс-мажору, як у Донецьку, вона зникла, але регіональний департамент МОЗ далі замовляє розхідні матеріали, і пацієнти, беручи їх, оперуються десь інде та привозять акт виконаних робіт. Тобто на паперах все ок. Але галузь не розвивається. Чому досі у деяких обласних центрах немає кардіохірургії? Тому що адмін не лікує, він видає папери, а згідно з паперами – все ок.
Ідея цього посту не в тому, щоб забрати пряме фінансування від тих центрів, які його отримують, чи розділити його порівну між іншими центрами. Напевно, прийшов час зрозуміти, що правильний шлях, це - фінансування медицини за виконану роботу, тобто, пряме фінансування. Усі кардіохірургічні центри, які виконують роботу, повинні мати прямі підзвітні прозорі відносини з державою за проведену лікувальну роботу. Держава дає фінансування і має право на ефективний розподіл цього фінансування та отримання звіту за виконану роботу. Прозорість, відкритість – усе це можливе за системи реімбурсації. Реімбурсація (англ. reimbursement – «виплата компенсацій») – загальноприйнята в міжнародній практиці охорони здоров'я назва процесу, за допомогою якого система охорони здоров'я впливає на доступність медичних послуг для населення. Реімбурсація може бути різна за розміром, може надходити на клініку від страхової компанії чи Національної служби здоров’я, повертається на клініки незалежно від форми власності клініки; у різних країнах по-різному. Основне – прозорі та зрозумілі прямі відносини між замовником і виконавцем.
На завершення скажу, що зараз у Казахстані запускається реформа онкологічної медицини. Бюджет – 350 мільйонів доларів на 3 роки. І, повірте, реформа буде такою ж успішною, як і зміни в кардіохірургії, бо є державний підхід в її ідеї. І я вірю, що в Україні вже є та критична маса спеціалістів, яка не дасть шансів спаплюжити реформу спеціалізованої медицини у 2020 році.
